Андрій став віруючим у колонії №26, де відбував покарання.
Коли вийшов на волю, вирішив, що хоче служити дітям сиротам. Тоді разом із дружиною вони відкрили центр для випускників інтернату. Там подружжя допомогало дітям не лише матеріально, надаючи дах над головою та їжу, а й духовно. Кожному з вихованців вони розповідали про Бога та про те, як Він може змінити життя людини.
Також Андрій продовжував регулярно відвідувати вʼязнів та опікувався ними.
Власних діточок у Андрія з дружиною не було, тому вони взяли під опіку двох дітей. А потім Бог благословив, і у них народилося ще пʼять біологічних дітей.
Коли почалася війна, вони вирішили залишитися і служити Богу, служити тим людям, що є поруч. А жило подружжя в Бердянську, який опинився в окупації ще в перший місяць війни.
Оскільки далі вже залишатися в місті було небезпечно через проукраїнську позицію, Андрій разом з дружиною та сьома дітьми вирушили у дорогу.
І от вже позаду три доби черги, тісноти в маленькій машині, спеки та переживань. Вони живі та нарешті опинились на підконтрольній території.
⠀
Зараз велика родина на шляху до Німеччини.
